Корупційні викриття, трагедії -- смерті на фронті АТО та такі, як у Княжичах, популістське взаємознищення на шоу шустерів, -- все це моментально перетворюється на поживу записним коментаторам ФБ.
Слава ФБ! -- кожний може бути почутий. Почуємо кожного (С)? А що ми почуємо, можна розсказати наперед. Це вкладається у прості флешмоби: #зрада; #всьопропало; #поганавлада;#негайнотретіймайдан, #імпічментіперевибори тощо.
Ми почуємо масові флешмоби. Ми почуємо спільний настрій. Чи треба його доводити до стану, як тоді, коли його почув пацан, драпанувший у Ростов.
Якщо ви хочете того, чого жадають флешмоби, -- коментуйте без зупину.
Але тоді ми не почуємо кожного. Оскільки бути кожним -- це висловлювати власну думку, а не спільний настрій.
Щоб бути кожним, треба думати.
Європейська культура знає простий рецепт, як навчитись думати, як бути кожною особистістю.
Це просте вміння робити епохе. Вміти робити епохе -- одначає вміння утримуватись від судження стільки, скільки треба, що зважити власну думку. Чи є вона настільки вартою, щоб бути висловленою.
Епохе -- це вміння забути про крикунів у флешмобах, про розхожі чутки та, навіть, дописи популярних блогерів, щоб повернути увагу на себе -- того, хто судить та як цей "я" судить. Епохе -- це утримання від власного егоізму -- від бажання швидко помститись ворогу, кидаючи у нього багном звинувачень, приписуючи йому неперевірені гріхи та галасуючи до всіх про ідеал, про те, як "має бути", але не про реалістичні шляхи досягення цього "must be".
Нарешті епохе політичне -- це утримання від того, що робить вас лівим чи правим, чи доцентровим -- прихильником саме цієї політичної партії, цього вождя, цієї етнічної спільноти, цього політичного смаку. Утримання для того, щоб зробити свій розважливий вибір і замість емоції навести найкращий аргумент.
Вміння політичного епохе -- це вміння утримуватись від дрібних емоцій задля розважливого сприйняття стану цілого. Це шлях до політичної культури, про яку один із розважливих політиків, Мустафа, точно сказав: політична культура -- це коли ти дбаєш і думаєш не про себе, а про суспільне ціле.
Тоді є надія, що ви будете почуті як особа, кожний окремо. Тоді залишиться краща перспектива залишитись кожним у нашому суспільстві -- побудувати суспільне ціле для кожного, а не для найбільш галасливих політиків та крикливої партії.
Бачу, немовби перспективних, молодих політиків, які зовсім не вміють робити політичне епохе. Вони по-дитячому радіють кожному скандалу та кожній помилці влади, будучи не здатні утриматись від зловтіхи. Вони радіють від відчуття тимчасової помсти за власні помилки.
Зробіть епохе, колеги. Не загубіть себе кожного. І країну.
Євген Бистрицький, зав.відділу філософії культури, етики та естетики (Yevhen Bystrytsky)
Немає коментарів:
Дописати коментар