Книга Мирослава Поповича «Філософія свободи» отримала Гран-прі конкурсу «Книжка року».

В Україні назвали переможців премії рейтингу «Книжка року», повідомляє theБабель. Двадцята церемонія нагородження відбулася в Українському домі, вона відбулася вже у двадцятий раз. Вручення нагород відвідали президент Петро Порошенко та генеральний прокурор Юрій Луценко.

Книга Мирослава Володимировича перемогла у номінації «Софія». Серед інших номінацій та нагороджених є ще один автор, який захищав дисертацію в Інституті філософії, а саме Володимир Єрмоленко. Нижче список номінацій та номінантів:

·        Номінація «Минувщина»: Terra Ucrainica. Історичний атлас України і сусідніх земель.

·        Номінація «Дослідження, документи»: Степан Рудницький «Історія, геополітика і географія».

·        Номінація «Біографії і мемуари»: Олексій Ящ «Багатоликий Микола Костомаров», Видавництво Жупанського «Уінстон Черчіль».

·        Номінація «Софія»: Мирослав Попович «Філософія свободи» та Фрідріх Ніцше «Ранкова зоря. Думки про моральні пересуди».

·        Номінація «Політологія та соціологія»: Володимир Єрмоленко «Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі ХІХ–ХХ століть».

Гран-прі конкурсу отримала книга Мирослава Поповича «Філософія свободи».

Більше деталей про нагородження є на сайті theБабель та у відео за посиланням.

Відео-виступи директора Інституту філософії: Павло Копнін та Іван Франко, сучасна філософія та самовизначення

Виступ нашого директора А.М. Єрмоленка на Міжнародній науково-практичній конференції "Філософська спадщина П. Копніна і сучасна філософія" з нагоди 60-річчя кафедри філософії КПІ ім. Ігоря Сікорського (31 травня 2017 року). Інше посилання на Youtube.

Також пропонуємо вашій увазі цікаву розмову директора Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,члена-кореспондента НАНУ Анатолія Єрмоленка і ст.н.співр. Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ Оксани Горкуші. Тема розмови: "Самовизначення: гідність перед Франком" на телеканалі "ТБ-7".

"Ми досі не знаємо, яке суспільство будуємо". Про місце і роль філософії в Україні.

Перше інтерв'ю нового директора Інституту філософії.

 5 червня цього року директором Інституту філософії НАНУ було обрано зав.відділу соціальної філософії, а за сумісництвом — професора кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА Анатолія Єрмоленка. 

З правонаступником відомого українського філософа Мирослава Поповича, який обіймав цю посаду 17 років (з 2001-го), DT.UA розмовляло про місце і роль філософії в Україні. Схоже, новому директору ще потрібен час, аби взяти на себе глобальну відповідальність за голос філософії в Україні. Чутний і значимий. Втім, як і українському суспільству — сягнути власних глибин. Без лушпиння, популізму й відвертої дурості.

В Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України сьогодні обрано директора

Сьогодні, 5 червня 2018 року, в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України відбулися вибори директора Інституту. Вибори відбулися за процедурою таємного голосування, із дотриманням усіх вимог згідно законодавства. У виборах взяло участь 88 співробітників Інституту. За член-кореспондента НАН України, д.філос.н., проф. Анатолія Миколайовича Єрмоленка проголосувало 58 осіб. За д.філос.н., проф. Євгена Костянтиновича Бистрицького проголосувало 26 осіб. Не підтримали жодного кандидата 4 особи. Недійсних бюлетенів немає.

Отже, згідно з наслідками таємного голосування та п. 3.12.4. Статуту НАН України вважається обраним на посаду керівника Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України член-кореспондент НАН України, д.філос.н., проф. Анатолій Миколайович Єрмоленко.

Мирослава Поповича нагороджено орденом Свободи посмертно.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №32/2018

Про нагородження М.Поповича орденом Свободи

За визначні особисті заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства і розвитку демократії, багаторічну плідну наукову та громадсько-політичну діяльність постановляю:

Нагородити орденом Свободи ПОПОВИЧА Мирослава Володимировича — директора Інституту філософії імені Г.С.Сковороди Національної академії наук України у 2001 – 2018 роках, громадського і політичного діяча (посмертно).

Президент України П.ПОРОШЕНКО

14 лютого 2018 року

Філософи не вмирають... Відійшов у вічність наш директор Мирослав Володимирович Попович.

Сумна звістка – сьогодні відійшов у вічність наш директор, вчитель, філософ, громадський діяч, мудра і добра людина – Мирослав Володимирович Попович.

1930 – 2018… Ціла епоха. Майже століття. Червоне століття. Кривавий вік. Катастрофи, війни і голодомори – крізь шквал буремних подій він проніс свій штандарт людяності, любові і свободи. Про ці чесноти він говорив мужньо, тоді, коли за це можна було постраждати. Разом із іншими дисидентами він створив «Ініціативу Першого грудня», яка стала осередком моральних авторитетів нації.

Він є філософом. А філософи – не вмирають, вони назавжди залишаються нашими співрозмовниками у світі ідей. Вічна і світла йому пам'ять!

UPD.

Підтримуємо ініціативу нашого колеги Тараса Лютого надати вулиці Миколи Семашка, де жив Мирослав Володимирович, назву «вулиця Мирослава Поповича».

Коли спільний човен перекинеться – провина за це ляже на всіх. Звернення Групи Першого грудня

Українське громадянське суспільство, включно з Ініціативною групою «Перше грудня», не раз остерігало наш політикум та інших активних учасників політичних подій, однак війна всіх проти всіх не лише почалася, а й увійшла в гостру фазу. Знову, як і перед виборами 2010 року, корпоративні інтереси «практичної політики» стають важливішими за будь-які остороги щодо долі України, а розчарування породжує масовий попит на популізм. Ми не можемо змусити політиків слухатись нас – ми можемо лише щоразу нагадувати про сумний досвід історичних поразок українських еліт. Коли спільний човен перекидається, провина за це лягає на всіх.

Ось чому лише загроза втрати державності дає нам моральне право ще раз звернутися до всіх, хто задіяний у нинішньому бою без правил: зупиніться! відступіть на крок! Зробити це ще не запізно. Цивілізований світ живе не «викручуванням рук», а форматом компромісу – коли в результаті складних домовленостей усі учасники трохи невдоволені, але справа рухається вперед.

Українська влада, передусім Президент і його оточення, мають усвідомити, що сучасна держава – це не приватне підприємство, власник якого ставить начальниками підрозділів відданих йому особисто людей. Така концепція влади є хибною, загроза від її продовження стала очевидною. Задля примарної мети ручного управління щоразу нехтуються принципи об’єктивного конкурсного змагання й делегування відповідальності, що фатально впливає на суспільну мораль і на довіру до керівництва держави. Відтак, прагнучи безальтернативності майбутніх виборів, Президент сам руйнує свої шанси.

Якщо глава держави хоче надзвичайних одноосібних повноважень, він має просити про це народ, а не імітувати демократичні процедури. Належні соціальні ліфти не можна замінювати ліфтами особистої лояльності. Україна не змириться з таким становищем, оскільки воно суперечить принципам справедливості й верховенства права та порушує мандат, даний Президентові постмайданними виборами. Подальше ігнорування цих очевидних правил може обернутися для держави катастрофою.

Своєю чергою, творці «Міхомайдану» мають усвідомити, що останні українські революції стали благословенними, оскільки були оздоровчими, а не руйнівними. У демократичній державі громадянська незгода і тиск на її керівництво, яке вчасно не справляється з потрібними реформами, важливі й допустимі. Проте наміри скинути це керівництво, коли безжальний російський сусід готовий «допомогти братньому народові відновити конституційний порядок», є безвідповідальними. Ще однієї «революції троянд» не буде – натомість дуже ймовірними є «контрреволюція червоної крові» й реставрація авторитарного режиму.

Отож зупиніться й ви. Вийдіть із психологічної пастки засліпленої боротьби на знищення. Поверніть свою енергію у тверезе правове русло, і тоді вона дасть благодатний результат.

Перші реальні спроби зачепити спрута вітчизняної корупції викликали шалені його конвульсії. Цього можна і треба було сподіватися. Проте чи готові в народі заплатити за звільнення від цього спрута належну ціну? Чи розуміємо ми, що завданням корупційної мафії буде так дискредитувати боротьбу проти неї та дестабілізувати ситуацію, щоб у людей з’явилася ностальгія за «добрим старим спокоєм»?

Не менш важливо зрозуміти, що не можна здолати корупцію засліпленою боротьбою без правил, з порушенням законодавства, моралі  і здорового глузду, бо тоді результати є протилежні задуманому. При збереженні тісного зв’язку влади та бізнесу кримінальні антикорупційні справи перетворюються на вибіркове переслідування «чужих», дискредитують боротьбу проти корупції та дестабілізують ситуацію. Так, корупція в Україні досягла таких розмірів, що без справедливого судового покарання головних винуватців не обійтись. Проте пам’ятаймо, що остаточним успіхом в цій боротьбі буде не кількість відрубаних голів, а блокування каналів незаконного збагачення.

Варто й нашим олігархам затямити, що спроби втримати ситуацію в давній і комфортній для них безконтрольності загрожують не лише Україні, а й їм самим. Бо із втратою державності прийде на українську землю інший господар, який матиме своїх власних васалів і перерозподілить грошові потоки на свою й їхню користь. Краще виявитися мудрими громадянами та, змінивши правила гри, залишитися в економічному житті країни, ніж утратити все разом із нею.

Знову і знову звертаємося до суспільства з нагадуванням: будьмо вимогливі не лише до керівництва держави, а й передусім до самих себе. Гниття і розклад, що їх ми виразно бачимо «нагорі», є лише екстрактом того бруду, в якому погоджується жити українське суспільство «внизу». Якщо не хочемо бути рабами чергового тирана – перестаньмо бути рабами своїх негідних інстинктів. Про це волають до нас тисячоліття цивілізаційного досвіду людства. Бо це не Бог щоразу карає нас невдалими лідерами – це ми самі незмінно породжуємо їх, бо поки що не варті  кращих.

Нарешті, звертаємо свій заклик до молоді, яка ще не втратила здорового глузду в довколишньому  політичному хаосі: візьміться солідарно за руки і станьте критичною масою бажаної суспільної трансформації. Країну, в якій вам щасливо житиметься, зможете створити лише ви самі. Включіть свій креативний інтелект і почніть розчищати все довкола від скверни. Це не утопія – треба лише справді повірити, що вам це під силу.

Думайте про Україну, не руйнуйте державу! — звернення Групи “Першого грудня”

Коли правоохоронні органи починають війну між собою, коли  керманичі держави, народні депутати намагаються використати їх у політичній боротьбі, це неминуче обертається компрометацією і ослабленням держави.

Так і тепер: ми стали свідками абсурдного загострення війни, учасниками якої є Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ, Національне антикорупційне бюро України, Спеціальна антикорупційна прокуратура, Національне агентство запобігання корупції, Служба безпеки України. І це в той час, як у країні різко загострилася проблема боротьби зі злочинністю, почастішали рецидиви тероризму, а боротьба з корупцією переважно імітується. З податків громадян  прокурорам, поліцейським, детективам, слідчим виплачуються високі зарплати, проте замість належного виконання ними професійних обов’язків бачимо те, що мало місце й у попередні роки: одні державні структури використовуються для залякування і переслідування інших державних структур, для задоволення політичних амбіцій, прикриття корупційних діянь і зведення особистих рахунків.

Складається враження, що влада хоче мати «ручні» правоохоронні органи, а заодно — й суди, із Конституційним включно. Але це згубний шлях. Адже не можна побудувати правову державу, якщо мужі в погонах забувають про своє призначення і стають безвідповідальними політиканами, ляльками в чужих руках.

Час запитати їх: чи відаєте ви, що творите?

Подивіться, як тішаться вашою метушнею наші вороги, — може, бодай лиховісний блиск їхніх очей зупинить вас?

Думайте про Україну, про державу, не руйнуйте її!

Ініціатива Першого грудня:

В’ячеслав Брюховецький

Іван Дзюба

Євген Захаров

Йосип Зісельс

Мирослав Маринович

Володимир Панченко

Мирослав Попович

Всеволод Речицький

Вадим Скуратівський

Юрій Щербак

Ігор Юхновський

Ярослав Яцків

В Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України обрано директора!

Сьогодні в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України відбулися вибори директора Інституту.

Загальні збори наукових співробітників переважною більшістю голосів обрали на посаду директора - чинного директора Мирослава Володимировича ПОПОВИЧА.

Вибори відбувалися таємним голосуванням. Їм передувало обговорення кандидатури директора на Зборах, після чого відбулось саме голосування. Після підрахунку бюлетнів виборча комісія офіційно оголосила переможця

Вітаємо Мирослава Володимировича.ПОПОВИЧА, академіка НАН України, доктора філософських наук, професора - із перемогою і зичимо йому успіхів на посаді директора Інституту!

Головне - не втратити незалежність України (говорить Мирослав Попович)

Самое большое достижение Украины — то, что на протяжении более двадцати лет мы независимы. Но угроза потери независимости также вполне реальна. Поэтому обществу нельзя впадать в эйфорию — так же, как и в апатию. Иначе мы никогда не построим благополучного государства.

Такое предостережение прозвучало от известного украинского философа, академика НАНУ, участника инициативной группы «Першого грудня» Мирослава Поповича в разговоре с корреспондентом Укринформа накануне Дня Независимости.

Мирослав Попович: що не можна робити із ОРДіЛО?



В рамках проекта «Украинский консенсус» Украинский институт стратегии глобального сотрудничества и адаптации задает экспертам следующий вопрос:

Из-за драматического положения дел в украинской экономике и политике, вследствие столкновения позиций по поводу судьбы отношений Украины и ОРДЛО (экономическая блокада, полная блокада, реинтеграция путем выборов без долгосрочного прекращения огня и др. озвученные варианты подобных отношений), какой вариант Вы считаете наиболее соответствующим краткосрочным и долгосрочным интересам Украины? Должна ли Украина пытаться вернуть временно неконтролируемые территории, или ей следует идти на замораживание отношений? Какие еще реалистичные варианты Вы можете предложить?

Отвечает Мирослав Попович, украинский философ, доктор философских наук, профессор, академик НАНУ, директор Института философии НАНУ:

Інтерв'ю Мирослава Поповича: про українську владу, еліту, політичний клас, суспільство, війну і трошки про себе

Спілкування з людиною істинно інтелігентною та високоінтелектуальною – велике щастя і, на жаль, велика рідкість у наші дні. Мирослав Попович – останній із могікан універсальний інтелектуал, філософ, мислитель і просто неймовірно приємна у спілкуванні людина. Скажу лише, що він – перший мій співрозмовник, хто на прощання поцілував руку мені і нашому фотографу Марії. Таких людей уже не роблять… А треба починати робити! Ось про це – про модернізацію України й українців – як найважливішу умову нашого виживання, журналісти "Мир" говорили із  академіком, доктором філософських наук, директором Інституту філософії Мирославом Поповичем.

Републікуємо їхнє інтерв'ю із нашим директором.

Звернення Ініціативної Групи “Першого грудня до політиків: “Схаменіться!”

Не вбивайте Україну своїми чварами! Зумійте, нарешті, виправити помилку наших предків - поставте спільні національні інтереси вище ваших особистих амбіцій, вигод, претензій. Доки українці своїми чварами і невмінням порозумітись щодо простих речей служитимуть своїм ворогам?

________________________

Інколи корисно подивитися на себе очима наших ворогів.

МИРОСЛАВ ПОПОВИЧ. Розмова із філософом, директором Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАНУ

16-річним підлітком, коли 1/6 суші вчилася жити без війни, він на даху поїзда вирушив шукати правди до Москви. Повіз лист від імені свого села до найвищих партійних органів — аби врятувати невинного «ворога народу». Відчайдух. Дуже хотів допомогти і вірив, що зможе. 

Звичайно, до кабінету голови Президії 16-річного хлопчака з центральної України просто не впустили. Сьогодні він лише здогадується, потрапив чи не потрапив той доленосний лист до рук московського чиновника. 

81-річним мудрецем, коли незалежна держава в центрі Європи вчилася жити при Януковичу, він і ще десятеро головних українських інтелектуалів на заклик українських церков об’єдналися у ініціативну групу «Першого грудня». Писали листи, хартії та звернення до найвищих органів влади — аби врятувати народ від його ворогів. Відчайдухи. Дуже хотіли допомогти і вірили, що зможуть. І у чомусь таки — змогли. Сьогодні Мирослав Попович — академік, кавалер французького Ордену Почесного Легіону, директор Інституту філософії імені Сковороди. Чудовий співрозмовник, якого журналісти називають совістю нації, а він — протестує. Усе через те, мабуть, що глибоко в душі зостається тим хлопчиком, який їде до великого міста на даху поїзда. Їде відстоювати справедливість. Бо вірить і дуже хоче допомогти.