Не про вибори. Філософ, який спромігся знайти істину

11 квітня 2019 року на сайті українського інтернет-видання «Українська правда» було опубліковано статтю завідувача відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України доктора філософських наук Євгена Бистрицького, присвячену пам’яті директора Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України академіка Мирослава Поповича.

(Ми у свою чергу передруковуємо статтю нашого колеґи, посилаючись на републікацію на сайті НАН України)

Відео-виступи директора Інституту філософії: Павло Копнін та Іван Франко, сучасна філософія та самовизначення

Виступ нашого директора А.М. Єрмоленка на Міжнародній науково-практичній конференції "Філософська спадщина П. Копніна і сучасна філософія" з нагоди 60-річчя кафедри філософії КПІ ім. Ігоря Сікорського (31 травня 2017 року). Інше посилання на Youtube.

Також пропонуємо вашій увазі цікаву розмову директора Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,члена-кореспондента НАНУ Анатолія Єрмоленка і ст.н.співр. Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ Оксани Горкуші. Тема розмови: "Самовизначення: гідність перед Франком" на телеканалі "ТБ-7".

Новий науковий часопис Інституту філософії, присвячений дослідженням Середніх віків і Раннього Модерну

«Ucrainica Mediaevalia» – це міждисциплінарне рецензоване наукове видання (з інтернет-версією), присвячене широкому колу питань історії, культури, літератури та філософії середньовічної й ранньомодерної доби. Видавцями є Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського та Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Журнал «Ucrainica Mediaevalia» є міждисциплінарною платформою для ознайомлення широкого кола читачів з результатами інноваційних досліджень у галузі методології історії, культури, філософії, конкретних історичних та історико-філософських досліджень, публікації нових знахідок у галузі текстології, епіграфіки чи палеографії середньовічної й ранньомодерної України, Європи та Візантії.

Наше видання продовжує традицій наукових часописів «MEDIAEVALIA UCRAINICA: Ментальність та історія ідей» (видавався з 1992 по 1998 р.) «Софія Київська: Візантія. Русь. Україна» (видавався 2011 з по 2016 р.) та «Філософські ідеї в культурі Київської Русі» (видавався з 2008 по 2017 р.).

Наукова проблематика видання

На сторінках журналу публікуються матеріали, що охоплюють широке коло питань, а саме:

Ø     методології історії України та історії української філософії;

Ø     аналіз творчої спадщини видатних учених, котрі працювали у галузі досліджень середньовічної та ранньомодерної доби;

Ø     дослідження філософських та історичних надбань середньовічного і ранньомодерного періоду;

Ø     рецепції середньовічних та ранньомодерних першоджерел у культурі наступних періодів;

Ø     дослідження писемних середньовічних пам’яток, як історичного, філософського, правового, сакрального плану, так і красного письменства;

Ø     результати нових знахідок та дослідження речових пам’яток: нумізматики, сфрагістики, зброї, образотворчого мистецтва тощо;

Ø     дослідження просторово-часових уявлень середньовічної та ранньомодерної людини та вітчизняної сакральної географії;

Ø     створення міждисциплінарної платформи для комплексного вивчення середньовічної та ранньомодерної ідейної спадщини у межах філософії, історії, культурології, мистецтвознавства, філологічних дисциплін тощо.

Статті, подані до друку, направлені на рецензію, чи ті, що перебувають на розгляді редколегії, є конфіденційними. Щодо використання вже опублікованих матеріалів, редакційна колегія журналу сповідує принцип вільного поширення наукової інформації. З усіма публікаціями видання можна ознайомитись у відкритому доступі на сайті http://um.inf.ua, а також у друкованій версії.

Деталі див. за посиланням на сайті

.

Філософська думка української діаспори і сучасність: презентація книги в Інституті філософії

Запрошуємо ВСІХ на презентацію і обговорення книги «Філософська думка західної української діаспори ХХ століття: ідеї та постаті» (К.: Наукова думка, 2018).

Колективна монографія підготовлена співробітниками відділу історії філософії України Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України: Сергій Йосипенко, Ніна Поліщук, Ірина Валявко, Оксана Забужко, Наталя Філіпенко, Оксана Шеремета.

У монографії на основі вивчення постатей та ідей визначних представників філософської думки західної української діаспори ХХ століття здійснюється аналіз внеску діаспорної думки у модернізацію інтелектуального, політичного і культурного життя українського світу. Серед представників, залучених до аналізу – Дмитро Чижевський, Іван Лисяк-Рудницький, Віктор Петров, Юрій Шевельов, Василь Зеньковський, Володимир Олексюк та інші.

У межах теоретичного семінару відділу історії філософії України будемо обговорювати ідеї книги та дискутувати про неї!

Запрошені дискутанти:

д.філос.н. Тарас КОНОНЕНКО

д.філос.н. Тарас ЛЮТИЙ

Презентація відбудеться 16 жовтня (вівторок) о 15.30 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди (вул. Трьохсвятительська, 4), ауд. 318 (3-й поверх)!

Від Київської Русі до постмодерності: журнал "Філософські ідеї в культурі Київської Русі" і не тільки

У відділі історії філософії України нашого Інституту протягом 10 років реалізовувався проект видання журналу «Філософські ідеї в культурі Київської Русі», що супроводжувався щорічними одноіменними конференціями пам’яті видатного українського історика філософії Вілена Сергійовича Горського.

За цими назвами – не тільки Київська Русь і постать В.С. Горського. Статті провідних науковців Інституту і не тільки – стосуються багатьох актуальних тем. Це – дискусії про відношення історії філософії та філософії, про соціологічний підхід в філософії, про існування «філософії в окремо взятій країні», національні філософські традиції, про те, як писати сучасну історію філософії, і не тільки. Автори торкались багатьох ключових постатей і проблем у полі історії філософії України: від Середньовіччя до філософських курсів Могилянської академії, від схоластичних дискусій до модерного націєтворення (постаті Шевченка, Франка, Чижевського) і аж до історії психоаналізу в Україні.

Історики, представники Інституту археографії, також брали участь у дискусіях і дописували до журналу.

Тут читач може знайти багато цікавих статей – навіть про Візантію, стародавню архітектуру України, етику історика філософії та інше.

Дивіться за посиланням: http://fikr.inf.ua/

Перебуваючи в контексті: статті Олени Лазоренко у тематиці Цілей сталого розвитку та демократії

Наша колега, Олена Лазоренко, в серпні 2018 року опублікувала в міжнародних джерелах в Інтернеті дві статті (англійською мовою) у тематиці Цілей сталого розвитку та демократії. Запрошуємо переглянути їх за посиланнями:

1) CIVICUS `Reimagining платформу демократії (представництва у США, Великобританії, Швейцарії, Південній Африці )

 Olena Lazorenko. Democratising the policy dialogue on SDG localisation: the experience of the League of Professional Women in Ukraine//2018Reimagining Democracy Platform, CIVICUS World Alliance https://www.civicus.org/index.php/re-imagining-democracy/stories-from-the-frontlines/3375-democratising-the-policy-dialogue-on-sdg-localisation-the-experience-of-the-league-of-professional-women-in-Ukraine

2) Німеччина\ Germany

Interview by Olena Lazorenko: working tirelessly to realise the SDGs in Ukraine //Alumniportal Deutschland, 2018

https://www.alumniportal-deutschland.org/en/members/alumni-stories/interviews/olena-lazorenko-localising-agenda-2030-ukraine/

  

Творча зустріч із Н. В. Хамітовим у НБУ імені В. Вернадського: анонс

Шановні колеги!

В Національній бібліотеці України

ім. В. Вернадського

18 січня (четвер) о 14.30

у корпусі по вул. Володимирській, 62,

к. 303. (3 поверх)

ВІДБУДЕТЬСЯ ТВОРЧА ЗУСТРІЧ

з доктором філософських наук, професором,

автором низки книг з проблем

філософської антропології

Н.В. ХАМІТОВИМ,

присвячена його 55-річному ювілею

Тема:

ЛЮДИНА У БУДЕННОСТІ

ТА ЗА ЇЇ МЕЖАМИ: САМОТНІСТЬ, СВОБОДА, ЛЮБОВ

На зустрічі Н.В. Хамітов

презентує нову книгу

«ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ: актуальні проблеми.

Від теоретичного

до практичного повороту».

Коли спільний човен перекинеться – провина за це ляже на всіх. Звернення Групи Першого грудня

Українське громадянське суспільство, включно з Ініціативною групою «Перше грудня», не раз остерігало наш політикум та інших активних учасників політичних подій, однак війна всіх проти всіх не лише почалася, а й увійшла в гостру фазу. Знову, як і перед виборами 2010 року, корпоративні інтереси «практичної політики» стають важливішими за будь-які остороги щодо долі України, а розчарування породжує масовий попит на популізм. Ми не можемо змусити політиків слухатись нас – ми можемо лише щоразу нагадувати про сумний досвід історичних поразок українських еліт. Коли спільний човен перекидається, провина за це лягає на всіх.

Ось чому лише загроза втрати державності дає нам моральне право ще раз звернутися до всіх, хто задіяний у нинішньому бою без правил: зупиніться! відступіть на крок! Зробити це ще не запізно. Цивілізований світ живе не «викручуванням рук», а форматом компромісу – коли в результаті складних домовленостей усі учасники трохи невдоволені, але справа рухається вперед.

Українська влада, передусім Президент і його оточення, мають усвідомити, що сучасна держава – це не приватне підприємство, власник якого ставить начальниками підрозділів відданих йому особисто людей. Така концепція влади є хибною, загроза від її продовження стала очевидною. Задля примарної мети ручного управління щоразу нехтуються принципи об’єктивного конкурсного змагання й делегування відповідальності, що фатально впливає на суспільну мораль і на довіру до керівництва держави. Відтак, прагнучи безальтернативності майбутніх виборів, Президент сам руйнує свої шанси.

Якщо глава держави хоче надзвичайних одноосібних повноважень, він має просити про це народ, а не імітувати демократичні процедури. Належні соціальні ліфти не можна замінювати ліфтами особистої лояльності. Україна не змириться з таким становищем, оскільки воно суперечить принципам справедливості й верховенства права та порушує мандат, даний Президентові постмайданними виборами. Подальше ігнорування цих очевидних правил може обернутися для держави катастрофою.

Своєю чергою, творці «Міхомайдану» мають усвідомити, що останні українські революції стали благословенними, оскільки були оздоровчими, а не руйнівними. У демократичній державі громадянська незгода і тиск на її керівництво, яке вчасно не справляється з потрібними реформами, важливі й допустимі. Проте наміри скинути це керівництво, коли безжальний російський сусід готовий «допомогти братньому народові відновити конституційний порядок», є безвідповідальними. Ще однієї «революції троянд» не буде – натомість дуже ймовірними є «контрреволюція червоної крові» й реставрація авторитарного режиму.

Отож зупиніться й ви. Вийдіть із психологічної пастки засліпленої боротьби на знищення. Поверніть свою енергію у тверезе правове русло, і тоді вона дасть благодатний результат.

Перші реальні спроби зачепити спрута вітчизняної корупції викликали шалені його конвульсії. Цього можна і треба було сподіватися. Проте чи готові в народі заплатити за звільнення від цього спрута належну ціну? Чи розуміємо ми, що завданням корупційної мафії буде так дискредитувати боротьбу проти неї та дестабілізувати ситуацію, щоб у людей з’явилася ностальгія за «добрим старим спокоєм»?

Не менш важливо зрозуміти, що не можна здолати корупцію засліпленою боротьбою без правил, з порушенням законодавства, моралі  і здорового глузду, бо тоді результати є протилежні задуманому. При збереженні тісного зв’язку влади та бізнесу кримінальні антикорупційні справи перетворюються на вибіркове переслідування «чужих», дискредитують боротьбу проти корупції та дестабілізують ситуацію. Так, корупція в Україні досягла таких розмірів, що без справедливого судового покарання головних винуватців не обійтись. Проте пам’ятаймо, що остаточним успіхом в цій боротьбі буде не кількість відрубаних голів, а блокування каналів незаконного збагачення.

Варто й нашим олігархам затямити, що спроби втримати ситуацію в давній і комфортній для них безконтрольності загрожують не лише Україні, а й їм самим. Бо із втратою державності прийде на українську землю інший господар, який матиме своїх власних васалів і перерозподілить грошові потоки на свою й їхню користь. Краще виявитися мудрими громадянами та, змінивши правила гри, залишитися в економічному житті країни, ніж утратити все разом із нею.

Знову і знову звертаємося до суспільства з нагадуванням: будьмо вимогливі не лише до керівництва держави, а й передусім до самих себе. Гниття і розклад, що їх ми виразно бачимо «нагорі», є лише екстрактом того бруду, в якому погоджується жити українське суспільство «внизу». Якщо не хочемо бути рабами чергового тирана – перестаньмо бути рабами своїх негідних інстинктів. Про це волають до нас тисячоліття цивілізаційного досвіду людства. Бо це не Бог щоразу карає нас невдалими лідерами – це ми самі незмінно породжуємо їх, бо поки що не варті  кращих.

Нарешті, звертаємо свій заклик до молоді, яка ще не втратила здорового глузду в довколишньому  політичному хаосі: візьміться солідарно за руки і станьте критичною масою бажаної суспільної трансформації. Країну, в якій вам щасливо житиметься, зможете створити лише ви самі. Включіть свій креативний інтелект і почніть розчищати все довкола від скверни. Це не утопія – треба лише справді повірити, що вам це під силу.

Я і Ти (та інше від Тараса Лютого)

Гадаю, що багатьом із нас не раз доводилося чути популярний нині зворот «я вас почув(ла)». Не знаю, як для кого, а для мене він означає таке: «Я чую тільки себе». 

Та невже нам і справді затишно в цих деформованих стосунках «Я і Ти»? 

Думайте про Україну, не руйнуйте державу! — звернення Групи “Першого грудня”

Коли правоохоронні органи починають війну між собою, коли  керманичі держави, народні депутати намагаються використати їх у політичній боротьбі, це неминуче обертається компрометацією і ослабленням держави.

Так і тепер: ми стали свідками абсурдного загострення війни, учасниками якої є Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ, Національне антикорупційне бюро України, Спеціальна антикорупційна прокуратура, Національне агентство запобігання корупції, Служба безпеки України. І це в той час, як у країні різко загострилася проблема боротьби зі злочинністю, почастішали рецидиви тероризму, а боротьба з корупцією переважно імітується. З податків громадян  прокурорам, поліцейським, детективам, слідчим виплачуються високі зарплати, проте замість належного виконання ними професійних обов’язків бачимо те, що мало місце й у попередні роки: одні державні структури використовуються для залякування і переслідування інших державних структур, для задоволення політичних амбіцій, прикриття корупційних діянь і зведення особистих рахунків.

Складається враження, що влада хоче мати «ручні» правоохоронні органи, а заодно — й суди, із Конституційним включно. Але це згубний шлях. Адже не можна побудувати правову державу, якщо мужі в погонах забувають про своє призначення і стають безвідповідальними політиканами, ляльками в чужих руках.

Час запитати їх: чи відаєте ви, що творите?

Подивіться, як тішаться вашою метушнею наші вороги, — може, бодай лиховісний блиск їхніх очей зупинить вас?

Думайте про Україну, про державу, не руйнуйте її!

Ініціатива Першого грудня:

В’ячеслав Брюховецький

Іван Дзюба

Євген Захаров

Йосип Зісельс

Мирослав Маринович

Володимир Панченко

Мирослав Попович

Всеволод Речицький

Вадим Скуратівський

Юрій Щербак

Ігор Юхновський

Ярослав Яцків

Філософія в Києво-Могилянській Академії 17-18 ст. під каву: відеолекції від Миколи Симчича

Мало хто знає, що таке українська філософія 17- 18 ст. Здебільшого уявлення обмежуються Сковородою і “була така собі Могилянка, а Могилянка це Сковорода”. Навіть ті, хто знають про барокову епоху і про Мазепу, не кажучи вже про Петра Могилу, Інокентія ГІзеля, Касіяна Саковича чи Мелетія Смотрицького - слабко собі уявляють, чому і як українські тогочасні філософи та професори були залучені до загальноєвропейських інтелектуальних процесів.

Що ж спільного між філософією 17 ст. в Україні та Іспанії? Між Феофаном Прокоповичем чи Георгієм Кониським та другою схоластикою?

Завдяки ВІдкритому православному університету Святої Софії - Премудрості на YouTube опубліковані лекції про філософію в Києво-Могилянській академії нашого колеги, співробітника відділу історії філософії України к.філос.н. Миколи Симчича. Сам п. Микола давно досліджує філософські курси Києво-Могилянської академії.

Ви дізнаєтесь багато чого нового - тож запрошуємо до перегляду.

Оксана Забужко: «Українське суспільство сьогодні позбавлене орієнтирів»

Письменниця про незалежність як умову самопізнання, українсько-польський вузол, нереалізованість і страх

Поняття «української ідеї» в українському дискурсі зазвучало 1992 року з моєї «подачі», і я усвідомлювала, що роблю. До того часу я вже видала дослідницьку монографію «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період», в якій арґументувала, що це таке в історико-філософському сенсі — не з погляду політології, а саме як рефлексія над сутністю і сенсом національного буття. Але саме поняття озвучила ще раніше, наприкінці серпня 1990 року, на Першому Конгресі Міжнародної асоціації україністів — мала там виступ про українську ідею та її пошуки в історії української думки, він потім ще був надрукований у журналі «Радянське літературознавство», здається, якраз тоді перейменованому на «Слово і Час». А Конгрес той був для тодішньої України епохальна подія, на нього вперше вільно поприїздили наші інтелектуали з еміграції, зокрема Юрій Шевельов, з яким ми там і познайомилися, і там був справжній аншлаг, національне відродження в мініатюрі, купа молоді в залі — ох як українські еліти тоді вирували… Ну і я, молода й гарна, на всю ту новочасну соборну Україну голосом, який зривався від хвилювання, озвучила концепт, і це мало резонанс — що називається, широкий відгук у вузьких колах. Але я ще тоді застерігала, що національна ідея — це чисто філософське поняття.

Оксана Забужко: Україна має багато переваг перед Європою, яка боїться Росії

МИКОЛА КНЯЖИЦЬКИЙ 30 ЛИПНЯ, 2017, 11:00

Письменниця Оксана Забужко про дискримінацію україномовної більшості, зворушливий расизм росіян, трансформацію Польщі та про те, чи виживе Європа в гібридній війні (оригінал Espresso.TV тут)

Одна з останніх книжок пані Оксани, публіцистична збірка «І знову я влізаю в танк». Пані Оксана часто нарікає, що журналісти недостатньо знайомляться з її публіцистичною творчістю, зокрема з саме цією книжкою, хоча частину вміщених у ній есеїв я читав у інших формах, і слухав вас дуже багато, і зараз хочу слухати.

Хочу, щоб ми сьогодні поговорили про те, про що ви говорили у 2012-му, коли покійний Блаженнійший Любомир Гузар був на Круглому столі, організованому Групою «Першого грудня». У вас тоді була полум’яна промова про те, що ми залишаємося колонією, і що ми не здобули незалежність у 1991 році, тому що залишаємося інформаційною колонією.

Дякую, що пам’ятаєте.

Це було до Революції Гідності. І багато людей стверджували, що от вже після Революції Гідності ми незалежність вже здобули. Це так чи ні?

Чи може філософія бути доступною всім? Андрій Баумейстер — про нову книгу, комунікацію всередині наукового середовища та екзистенційний виклик для Європи

Постійний автор «Дня», публіцист, доктор філософських наук, доцент філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій БАУМЕЙСТЕР нещодавно представив нове видання. Науковий посібник «Вступ до філософських студій, або Інтелектуальні подорожі до країни філософії» адресований не тільки фахівцям, а й широкому загалу читачів. У доступній формі в ньому викладено основні питання філософської теорії реальності (онтології) і філософського вчення про пізнання (епістемології). Крім того, автор розмірковує над сутністю філософії, її призначенням і місцем у сучасному світі. Якщо ви лише розпочинаєте своє знайомство з філософією, ця книга буде для вас чудовими помічником.

Днями, щоб розповісти про новинку, а також обговорити ідеї й плани для подальшої співпраці, Андрій Баумейстер прийшов до редакції. До уваги читачів — наша розмова про роль трансцендентних сенсів й жертовності в модерному світі та про філософію як чинник суспільних перетворень.

Монархічна ідея у ХХI столітті (стаття А. Баумейстера + додатки)

Нещодавно російська служба Бі-Бі-Сі опублікувала матеріал «Навіщо потрібна монархія у ХХІ столітті?». Публікуємо нижче найцікавіші уривки з нього, а також — рефлексію на цю тему нашого колеги, філософа Андрія Баумейстера.

Наприкінці статті - трошки довідкового матеріалу від адміністратора блоґу.

Європейська політична традиція. Лекції Андрія Баумейстера

Пропонуємо Вашій увазі лекції нашого колеги, доктора філософських наук Андрія Баумейстера, на тему:

"Європейська політична традиція: витоки, парадокси і загадки"

Лекція 1.

Лекція 2.

Метафізика від Андрія Баумейстера

Наш колега, Андрій Баумейстер, відомий вже київський професор, пропонує свій курс лекцій з метафізики у стінах Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського. Перша лекція до Вашої уваги - тут, на інші лекції - запрошуємо Вас відвідувати їх у травні ц.р. Анонс лекцій див. тут.

Лекція 1. Вступ. Що вивчає метафізика? Які питання вона ставить? Навіщо вона потрібна сьогодні?

Лекція 2.

Лекція 3.

Лекція 4.

Лекція 5.

Лекція 6.

Лекція 7.

Лекція 8.

Лекція 9.

Лекція 10.

Лекція 11.

Лекція

Новый взгляд на историю, или как нам избавиться от комплекса жертвы

В предисловии к первому изданию своей «Истории Украины-Руси» (1898) Михаил Грушевский замечает, что «наша история дает нам преимущественно невеселый образ», но общество должно иметь мужество «взглянуть на неприкрашенную правду своего прошлого», чтобы «почерпнуть в нем силу». Украинский историк осознает новизну своего труда: создать единый и целостный нарратив, который охватывал бы длительный период от времен Киевской Руси до «национального возрождения» рубежа XIX-XX веков. Но какой сюжет, по мнению Грушевского, может объединить эти разные истории и различные культурно-политические контексты в единое повествование? Поскольку Украина не имела собственного государства (с его элитами, политическими и правовыми институциями и т.п.), то основным агентом исторического повествования объявлялся украинский народ.

Так возникла «народническая» концепция украинской истории, которая почти целиком перекочевала в советскую историографию (вместе со знаменитой формулой «история принадлежит народу»). Только поменялись акценты. Например, те, кто в одном повествовании назывался «изменниками», в другом получил кличку «эксплуататоров». И цели длительного исторического процесса понимались по-разному. В обоих случаях предлагался миф «борьбы за свободу и выхода из рабства», но целью этой борьбы в одном случае была государственная независимость, а в другом -  «счастливое» существование в семье «братских народов». И народнический, и советский подходы содержали один существенный недостаток. 

Друзья идей и мир иллюзий

Прошлый век оставил нам богатое интеллектуальное наследство. Среди этого богатства есть немало полезного и ценного, но есть и такие вещи, от которых следовало бы отказаться. Так, например, в конце прошлого века постепенно утвердилось стойкое недоверие к «высоким идеям». Помню, какой неслыханной смелостью в перестроечные годы стали первые публичные разговоры о том, что главная ценность – жить не «для общества», а «для себя». Что нужно оставить в прошлом подозрительные «высокие идеалы» и начать строить «обыкновенное человеческое счастье» в отдельно взятой семье. Собственно, уже в 70-х годах большинство этим и занималось, но говорить такое в телевизионных программах и газетах (главных проповедниках «высоких идеалов») было чем-то неслыханным и почти сенсационным. К чему Вы стремитесь в своей жизни? — спрашивали молодого человека с умным лицом. А он мило и обезоруживающе отвечал: стать богатым и знаменитым. Коротко и просто. Все как-то быстро прониклись этим новым учением, но «простого человеческого счастья» почему-то больше не стало

.

Поранене серце

Наприкінці лютого я брав участь у конференції, що проходила у Чернівцях. Місто справило на мене дуже приємне враження. Повільно, але доволі впевнено Чернівці прокидаються від летаргії радянського панування.

Коли у 80-х це місто відкривав для себе німецький історик Карл Шльоґель, його вразила глибока провінційність міського життя.

На початку ХХ століття тут видавали п’ять щоденних газет німецькою мовою (без урахування вечірніх випусків), а в найкращих кав’ярнях міста викладали понад 100 газет і журналів. Чернівецькі газети читали навіть у європейських столицях. Освічені чернівчани знали всі філософські і літературні новинки Європи, у них, за словами Шльоґеля, було «сусідське ставлення до того, що думають і пишуть у Бухаресті, Відні та Берліні. Без жодних зусиль і з великою безпосередністю на цьому пагорбі над Прутом приймається те, що виникло дуже далеко…».