В Інституті філософії імені Г.С. Сковороди
НАН України, у продовження низки семінарів з теорії політичної філософії, які
відбулися у 2016 році, започатковується міжвідділовий
семінар з теорії, історії та головних проблем політичної філософії.
Координатори семінару – к.філос.н. В.Б. Фадєєв, д.філос.н. О.Б. Киричок,
к.філос.н. Д.І. Кірюхін.
До участі в семінарі запрошуються усі зацікавлені у
розвитку політичної філософії в Україні науковці та фахівці з дотичних
дисциплін – соціальної філософії, політології, філософії права, історії,
соціології, філософської та політичної антропології тощо.
Якщо у вас є бажання виступити із
доповіддю, пропозиції тем і доповідей просимо надсилати координаторам. Адреси: serge.yosypenko@ukr.net (Сергій Йосипенко) der_schura@hotmail.com (Олександр Киричок) fadvlad@gmail.com (Володимир Фадєєв)
Сергій Йосипенко, завідувач відділу історії філософії України, у розмові на Іdealist.media, розповідає про українську інтелектуальну традицію, потребу осмислити власної історії, побудувати власний рецепт модернізації, демократії та успіху української нації-держави, як політичної спільноти громадян, для яких вища цінність – це свобода.
Інтелектуальна традиція – це, якщо говорити дуже загальним чином, наш зв’язок з минулим – наше ставлення до того, що було в минулому, наша оцінка до того, що було в минулому і наше уявлення, як це минуле впливає на нас.
Коли ми сьогодні починаємо міркувати про себе, про сьогоднішню ситуацію, про нашу ідентичність, про наше можливе майбутнє, або про варіанти майбутнього, до чого ми апелюємо, які ідеї, концепти ми використовуємо? Якщо ми апелюємо до того, про що говорили наші попередники в минулому, це означає, що наша традиція інтелектуальна у нас є, вона працює, вона нами задіяна і ми на неї спираємося. Добре це чи погано, воно в будь якому разі в нас є.
Справа в тому, що інтелектуальна традиція – це не є якась об’єктивна річ, яка існує сама по собі незалежно від нашої волі і, головне, уваги – незалежно від нашого звернення до неї. Більше того, інтелектуальна традиція, якщо говорити про національні, культурні, цивілізаційні традиції, потребує якогось суб’єкта, завжди це колективний суб’єкт, потребує колективного звернення і порозуміння, якщо ми звертаємося до того чи іншого мислителя, до тієї чи іншої праці, до тієї чи іншої ситуації. Ми розуміємо її значення, ми в цілому сходимося в тому, що це має значення для нашої історії, що це продовжує впливати на нас – хоча ми дуже по різному можемо дивитися і оцінювати тих чи інших акторів під час цієї події. На загал, можна назвати, наприклад, справу Дрейфуса для сучасної Франції. Це дуже віддалена річ, але та річ, яка визначила подальший розвиток і подальшу долю інтелектуальних дискусій, аргументів і тому подібних речей.
Тут ми, українці, маємо великі проблеми. Я буду говорити з позиції людини, яка все своє професійне життя займається інтелектуальною традицією країни і яка відчуває, що всі наукові здобутки, – а вони тут є, – ніби повисають в порожнечі. Вони не є запитані. І я буду говорити від імені професіонала, який запитує себе, а чому так відбувається? Я можу запропонувати певні пояснення. Я говорив про колективного суб’єкта, який повинен осмислювати свою традицію, своє минуле і присвоювати собі якісь здобутки чи поразки минулого – може бути так і так. Оцей колективний суб’єкт – це держава Україна, яка утворилася в 1991 році, утворилась не на порожньому місці, у дуже специфічний момент. Це наша доля, це добре, що це сталося в 1991 році, а не залишилось для майбутніх поколінь. Але держава Україна, я маю на увазі політичну форму держави-нації, коли ми всі усвідомили, що ми відтепер є громадянами України, що у нас є спільне поле, спільна відповідальність, спільне майбутнє як громадян цієї держави, як певної політичної спільноти. Вона успадкувала в момент свого народження певні проблеми. Які? Ми утворились не на порожньому місці, у нас уже є потужне минуле, ми про нього знаємо. Єдине, що ми не знаємо, – що з ним робити. Насправді ми не знаємо, чи нам відмовитись від нього і почати створювати наново, починаючи з 24 серпня 1991 року щось нове безпрецедентне чи повернутися назад і відтворювати те, що було у минулому. Для таких вагань, які я спостерігаю і сьогодні, – мені здається, що кожен, хто спостерігає за публічними дискусіями, вони це бачать, – для таких вагань є об’єктивні підстави.
