"Філософія мови та розуму": новий науковий семінар в Інституті філософії

В Інституті філософії починає роботу постійний науковий міжвідділовий семінар «Філософія мови та розуму». Семінар об’єднуватиме науковців різних відділів Інституту, запрошуватиме провідних фахівців з України та з інших країн, а також широку зацікавлену громадськість.

Чим займатиметься Семінар? Які найперші і найближчі заходи у межах семінару? Про це читайте далі, а тим паче спойлер – до нас приїздить всесвітньо відомий французький філософ, фахівець з філософії розуму, філософії мови та філософії дії аналітичного спрямування Венсан ДЕКОМБ.

Про що і для чого наш семінар 

«Лінгвістичний поворот у філософії», «мовна парадигма в філософії», «мовний аналіз», «філософія як переклад», «інтерпретативний поворот у філософії» – це лише частина висловів, які глибоко увійшли в лексикон філософії ХХ і ХХІ століть.

Проте чи не перетворюються вони на гасла, за якими приховується нехтування наслідками лінгвістичного повороту, коли посилання на мовну парадигму легалізує навіть таке розуміння мовлення і мислення, яке прямо критикувалося представниками філософій лінгвістичного повороту як зміни у напрямку розвитку аналітичної філософії?

Чи не прийшов на зміну лінгвістичному повороту у філософії, як фази у розвитку аналітичної філософії ХХ ст., якийсь новий поворот (когнітивний, інтерпретативний чи інший), знецінивши його, залишивши його у минулому і перетворивши на предмет історико-філософського інтересу?

Чи дійсно філософія мови остаточно витіснена філософією свідомості, яка, у свою чергу, трансформувалась у «когнітивну науку» – синтез філософської психології, нейронауки, теоретичної лінгвістики та штучного інтелекту?

І чи дійсно термінологія природничих, соціальних і гуманітарних наук вже не розглядається як джерело філософських, концептуальних проблем?

Маємо надзвичайно плюралістичне і демократичне витлумачення лінгвістичного повороту в філософії та його наслідків, у тому числі, в українському філософському дискурсі.

Мета нашого семінару:

окреслити коло питань і настанов, визначальних для лінгвістичного повороту, які не втратили своєї актуальності майже століття після нього та виникнення перших лінгвістичних філософій.

Одна з таких настанов – це розуміння того, що мовна діяльність не є окремою здатністю людини чи вираженням чогось іншого за неї, а системно пов’язана з іншими здатностями, насамперед, здатністю мислення, інтенційністю, етичним й естетичним сприйняттям світу, соціальністю тощо, а отже не може бути ізольована від них.

В цьому сенсі лінгвістичний поворот є антропологічним поворотом, поворотом до розуміння людини як мовної істоти, мовність якої вводить відразу всі людські атрибути.

Одним з найвагоміших наслідків лінгвістичного повороту стала трансформація філософії розуму (philosophy of mind) на засадах логіки, оновленої Фреґе й Вітґенштайном, що дало змогу подолати ментальний атомізм, притаманний модерній філософії розуму та звуження розуму до свідомості, притаманне феноменології й когнітивізму.

Аналітична філософія дії, що народилася з суперечки Е. Енскомб та Д. Девідсона про намір як ментальний феномен, є переконливим свідченням оновлення філософії розуму, що дає змогу аналізувати феномени практичної інтенційності та відкриває шляхи філософії соціального розуму, для якої соціальне це ментальне, а ментальне – це соціальне (П. Вінч).

Філософія мови, зрозуміла як спадкоємиця лінгвістичного повороту, окреслює коло проблем, на обговорення яких націлений міжвідділовий  семінар «Філософія мови та розуму», що започатковується в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Окрім традиційних для філософії мови проблем сенсу і значення ми плануємо зосередитися на:

·     суперечці атомізму й голізму у філософії мови та розуму,

·     проблемі артикуляції індивідуального, суб’єктивного, та соціального, об’єктивного, розуму,

·     співвідношенні свідомого і несвідомого як складових людського розуму,

·     проблемі не-психологічного розуміння суб’єктивності,

·     питаннях онтології колективних сутностей і можливих критеріїв їхнього існування, на аналізі значення та концептуальних структур,

·     дослідженнях модальностей, виводу і нормативності, а також на

·     проблемах знакової природи мови,

·     сучасних (антропологічних) моделях знаку і парадигмах комунікації.

Вищезгадані проблеми не є власністю якоїсь однієї традиції. Аналітична філософія, яка народила потужний інструментарій аналізу мовлення, знайшла відгук в різних філософських традиціях, зокрема в німецькій та французькій «континентальній» філософській думці.

Ми пропонуємо презентувати й обговорювати засадові тексти зарубіжних філософів із зазначеної проблематики, недавні резонансні публікації сучасних авторів, а також найактуальніші матеріали зарубіжних дискусій.

Велика увага приділятиметься дослідженням українських авторів, викладених у монографіях чи статтях.

Формат проведення семінару – доповідь з визначеної теми одного чи кількох учасників семінару з подальшою дискусією.

До участі у семінарі запрошуються всі, хто цікавиться  філософією мови та розуму, питаннями філософської методології та методології гуманітарних наук, методами аналізу, що задіяні у сучасній аналітичній філософії, актуальним станом лінгвістичних і семіологічних досліджень, аналізом дискурсу, соціальною філософією, антропологією тощо.   

Координатори семінару:

д.філос.н. Оксана Йосипенко,

д.філос.н. Володимир Навроцький.

Програма роботи семінару:

Семінар 1.  Наслідки  лінгвістичного повороту в філософії: аналітична філософія дії та комунікативна практична філософія. Доповідачі: В. Декомб, А. Єрмоленко.

 Семінар 2. Критичний дискурс-аналіз насильства: концептуальні засади й труднощі. Доповідач: В. Циба

Семінар 3. Методи аналітичної філософії: пояснення і обґрунтування. Доповідач: А. Лактіонова

Семінар 4. Менталізм у філософії розуму: проблемні місця та перспективи подолання. Доповідачі: О. Йосипенко та В. Навроцький.

Перший семінар «Філософія мови та розуму»

Наслідки  лінгвістичного повороту в філософії:

аналітична філософія дії та комунікативна практична філософія

 відбудеться

22 жовтня об 11.00 в Інституті філософії

(вул. Трьохсвятительська, 4, ауд. 318)

Також 23 жовтня о 13.00 в аудиторії 330 Червоного корпусу Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка 

відбудеться

лекція Венсана ДЕКОМБА

на тему

КОНЦЕПТ ІНСТИТУЦІЇ

ТЕЗИ ДОПОВІДАЧІВ СЕМІНАРУ 22 жовтня в Інституті філософії

Венсан Декомб

ФІЛОСОФІЯ ПЕРШОЇ ОСОБИ

Предметом розмірковувань буде встановлення відмінності між свідомістю і самосвідомістю, яку не пропонує ані буденне мовлення, ані класична філософія, проте яка дуже запитана в феноменології (Геґелевій та Гусерлевій). На підставі аналізу позиції «філософії свідомості» в цьому питанні, будуть розкриті парадокси розуміння нею самосвідомості як рефлексивного зв’язку з собою і запропонований шлях їх подолання, відкритий «граматичним» поворотом в філософії розуму.

Цей поворот дає змогу розуміти самосвідомість як практичний зв’язок із собою і вбачати вияв самосвідомості у висловлюваннях мовця від першої особи, вжиток якої (особи) є не рефлексивним (відсилаючи, в традиціях філософії свідомості, до внутрішнього осереддя суб’єктивності), а актанційним, тобто передбачає синтаксичну систему займенників як дискурсивних позицій, що уможливлюють дискурсивну дію, та відсилає до першого актанта, до дієвця «з плоті й крові», який виявляє самосвідомість у своєму висловлюванні від першої особи.

Хто такий Венсан Декомб?

Венсан Декомб (Vincent Descombes, 1943 р.н.) є відомим французьким філософом, фахівцем з філософії розуму, філософії мови та філософії дії аналітичного спрямування. Автор 15 книг, лауреат премії з філософії французької Академії (2005). На пострадянському просторі добре відомий як автор історико-філософської праці «Той самий та інший. Сорок п’ять років французької філософії (1933-1978)» (1979), в якій представлена доволі критична панорама французької філософії від А. Кожева до М. Фуко.

 В 1980-і Декомб звертається до аналітичної філософії і стає відомим критиком коґнітивізму в philosophy of mind – напрямку, який намагається звести ментальне життя до фізичних фактів. Критику коґнітивізму він здійснює  у двотомнику «Ментальна пожива» (1995) та «Інституції сенсу» (1996). Остання книга, перекладена українською, зосереджена на з’ясуванні природи і специфіки соціального зв’язку. Концепт інституції Декомба, якому буде присвячено лекцію, інспірований, з одного боку, концептом правила Вітґенштайна, а з іншого – розмислами французької школи соціології над проблемою звичаїв та інституйованих практик; за допомогою цього концепту Декомб намагається відстояти позиції методологічного голізму в соціальних науках в суперечці з методологічним індивідуалізмом, уникаючи пасток структуралістського детермінізму, а також по-новому переосмислити проблему свободи та автономії в моральному і політичному житті.

Важливими працями Декомба в галузі соціальної та політичної філософії є «Додаток суб’єкта» (2004), «Ведмеже розмірковування» (2007), «Клопоти з ідентичністю» (2013) та «Говорити про себе» (2014). Українському читачеві В. Декомб знайомий за українськими перекладами його «Інституцій сенсу» (2007) та «Клопотів з ідентичністю» (2013).  

Анатолій Єрмоленко

ІНТЕРІОРИЗАЦЯ ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНОСТІ В «Я»-КОНЦЕПТІ ТА СПІВВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНІЙ ПРАГМАТИЦІ

У доповіді тематизуватимуться концепти комунікативної практичної філософії як складника герменевтично-лінгвістично-прагматичного повороту в філософії, пов’язаного з переходом від парадигми суб’єктивності до парадигми інтерсуб’єктивності.

Зокрема, концепт «Я» розглядатиметься як інтеріоризація інтерсуб’єктивності, оскільки саме «Я» вплетене в  контекст мовленнєвої практики із займенником «Я», що й позначається рефлексивним «Я є Я»;

класичний концепт «повноліття», пов'язаний з «мужністю керуватись власним розумом», є внутрішнім проявом комунікативної компетентності, бо розум проявляється в таких визначеннях, як «аргументація» і  «дискурс».

Своєю чергою дискурс відрізняється від інших мовленнєвих практик,  таких, як бесіда, розмова, діалог.

Буде також показана необхідність переходу від монологічного концепту відповідальності до комунікативного концепту співвідповідальності як нагальної потреби сучасної доби в подоланні кризової цивілізації «ризиків і загроз» і формування цивілізації діалогу та аргументативного порозуміння, регулятивною ідеєю якої є «трансцендентальний консенсус».