середа, 14 лютого 2018 р.

Мирослава Поповича нагороджено орденом Свободи посмертно.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №32/2018
Про нагородження М.Поповича орденом Свободи

За визначні особисті заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства і розвитку демократії, багаторічну плідну наукову та громадсько-політичну діяльність постановляю:

Нагородити орденом Свободи ПОПОВИЧА Мирослава Володимировича — директора Інституту філософії імені Г.С.Сковороди Національної академії наук України у 2001 – 2018 роках, громадського і політичного діяча (посмертно).

Президент України П.ПОРОШЕНКО
14 лютого 2018 року




неділя, 11 лютого 2018 р.

10 цитат Мирослава Поповича: пам'яті українського філософа



На 88-му році життя помер відомий громадський діяч, філософ, академік НАН України Мирослав Попович. Юрій Бутусов та Цензор.НЕТ пропонують згадати 10 цитат мислителя про людину, життя і суспільство.

Ірина Бекешкіна. Мирослав Попович – українець із вищих світів

Перша думка, коли я дізналася про смерть Мирослава Володимировича – у небуття пішов цілий світ. Важко коротко охарактеризувати Поповича – він був надто різнобарвною, багатогранною, яскравою особистістю, із розмаїттям інтересів, захоплень, людських контактів, сфер діяльності.
Знаєте, зараз часто зображають колишній Радянський Союз однією сірою фарбою – і нічого позитивного тоді не було, і люди були суцільні “совки”. Але чому ж тоді СРСР так легко рухнув? Так, були люди, які відкрито боролися із радянською системою, але їх дуже оперативно ізолювали від суспільства, вони потрапляли у місця ув’язнення, і їхній голос більш був чутний за кордоном, ніж у радянській Україні. І були люди, які не виступали відверто проти системи, але день у день, самим фактом свого існування та впливу на оточення розхитували зашкарублу, догматичну, пафосну радянську систему.
Пам’ятаю, яке перше враження на мене справив Мирослав Володимирович. Я навчалася на четвертому курсі філософського факультету, а Мирослав Володимирович читав у нас спецкурс з філософії науки. Загалом ця тема була дуже далека від моїх тодішніх занять, але лектор розповідав настільки цікаво, що захопленість предметом виникала сама собою, спонтанно. Та й сам він мав вигляд досить незвичний, як на солідного професора з іменем, – бородатий, із кучерявим волоссям, не стояв за кафедрою, а бігав по аудиторії, не мав жодних записів, постійно вступав у діалог зі студентами, словом, був для нас людиною з якоїсь іншої реальності.
Власне, у мене й потім, коли я вже працювала в Інституті філософії, де Мирослав Попович завідував відділом логіки та філософії наукового пізнання, часто складалося враження, що його закинули до нас якісь вищі сили з інших, більш розвинутих і кращих світів. Ну от чому, навіщо було в радянські часи знати кілька мов? І як, чому хлопець з Житомира, після трьох років вчителювання на селі образ собі тему кандидатської дисертації з французького ірраціоналізму? Як, чому? Загалом слід сказати, що й у ті часи в Інституті філософії було можливе певне вільнодумство, розробки не в руслі “марксистсько-ленінської”. Треба було тільки обрати відповідну тематику. От Мирослав Володимирович й обрав – філософію наукового пізнання, сферу, не цікаву для пильних очей певних інстанцій.
Ставши метром у цій науковій царині, написавши кілька книжок і будучи авторитетом не лише в Радянському Союзі, а й за кордоном, в тому числі й серед західних колег, у другій половині 80-х, Попович, якому вже за 50 років, різко міняє тематику досліджень. На порядку денному – українські культурні традиції – Сковорода, Гоголь, світогляд давніх слов’ян.

І, мабуть, цілком логічно, перейшовши “від слова до діла”, ще за часів Радянського Союзу, наприкінці 80-х, Попович стає одним з засновників Народного Руху. Завважимо: ще в силі Радянський Союз, Комуністична партія, а Попович – поважний доктор наук, з посадою і доброю зарплатнею, і він дуже ризикував, бо ж ніхто не знав, що то буде з Радянським Союзом. Більше того, він став публічним обличчям Руху, представляючи його на теледебатах з Леонідом Кравчуком, який тоді обстоював Комуністичну партію.
І далі, вже в незалежній Україні, Мирослав Попович органічно поєднував глибину і ґрунтовність думок з активною соціальною позицією. Його “Червоне століття”, вочевидь, стане класикою щодо розуміння складних процесів, що відбувалися у ХХ столітті. А видана у 2011 році книжка “Бути людиною” має, на мою думку, увійти до шкільної програми курсу громадянської освіти.
У свої 83 роки постійно ходив на Майдан. Потім став одним із засновників ініціативи “Першого грудня”, завжди принципово й чесно, не намагаючись комусь сподобатися, реагуючи на складні проблеми українського суспільства.
І при всіх своїх заслугах Мирослав Володимирович був зовсім позбавлений такої собі забронзовілості і надзвичайно скромною людиною. Один вражаючий факт. Вже ставши академіком, директором інституту й взагалі відомою людиною, він як жив у своїй скромній квартирі на Академмістечку, яку отримав ще десь років 50 тому, так і залишився жити там до останніх днів. Я не впевнена, що зараз можна знайти когось із директорів інститутів, що живуть в Академмістечку.
Мирослав Володимирович взагалі цікавився багатьма речами. Зокрема, він любив куховарити, сам ходив за продуктами на ринок в Академмістечку, і тамошні тітоньки його просто обожнювати. Ще згадую, вів свого часу кулінарну передачу на “1+1”.
Взагалі згадувати про Мирослава Володимировича можна безконечно. Загалом він втілив у життя мій девіз, якому я, принаймні, намагаюся слідувати: він жив – енергійно, щиро, плідно – до останнього дня свого життя.
Такі люди мають увійти в Пантеон українських видатних Особистостей. Коли кажуть , в нинішньому суспільстві немає героїв, це неправда, просто про них не знають, про них треба більше розповідати. Герої у нашому суспільстві є, і Мирослав Володимирович – один із них.

Велич і простота: ким був Мирослав Попович


10 лютого пішов з життя Мирослав Попович. Академік Національної академії наук України, директор Інституту філософії, автор безлічі книжок і статей — таких різних! — з філософії та культури, політики та літератури, всесвітньо відомий український інтелектуал, людина неймовірного масштабу та неймовірної простоти.
Володимир Єрмоленко на "Громадському" згадує, ким був Мирослав Попович і ким він залишається для української культури.   

Філософи не вмирають... Відійшов у вічність наш директор Мирослав Володимирович Попович.

Сумна звістка – сьогодні відійшов у вічність наш директор, вчитель, філософ, громадський діяч, мудра і добра людина – Мирослав Володимирович Попович.

1930 – 2018… Ціла епоха. Майже століття. Червоне століття. Кривавий вік. Катастрофи, війни і голодомори – крізь шквал буремних подій він проніс свій штандарт людяності, любові і свободи. Про ці чесноти він говорив мужньо, тоді, коли за це можна було постраждати. Разом із іншими дисидентами він створив «Ініціативу Першого грудня», яка стала осередком моральних авторитетів нації.

Він є філософом. А філософи – не вмирають, вони назавжди залишаються нашими співрозмовниками у світі ідей. Вічна і світла йому пам'ять!

UPD.
Підтримуємо ініціативу нашого колеги Тараса Лютого надати вулиці Миколи Семашка, де жив Мирослав Володимирович, назву «вулиця Мирослава Поповича».



середа, 31 січня 2018 р.

Сюжет "Громадське ТВ" про Євгена Бистрицького


Телеканал "Громадське ТВ" зняв сюжет про нашого колегу Євгена Костянтиновича Бистрицького.

Євген Бистрицький очолював Міжнародний фонд "Відродження" з 1998 року. За ці роки Фонд став рушієм важливих змін в країні. Завдяки зусиллям Фонду в Україні було запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання, що дозволило подолати корупцію при вступі до вищих навчальних закладів. Фонд сприяв першим професійним об’єднанням журналістів в Україні, руху проти цензури у ЗМІ та розвитку журналістських розслідувань. Фонд підтримав становлення незалежного екзит-полу, який став дієвим засобом громадського контролю за результатами виборів.

Також підтримка Фонду мала важливе значення в проведенні громадських кампаній за вільні й чесні вибори, забезпеченні доступу до інформації та розробці законодавчих актів, що регулюють діяльність НУО. За підтримки Фонду в Україні запрацювала система безоплатної правової допомоги. Стала можливою замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) та паліативна допомога. За підтримки Фонду були перекладені українською мовою та видані близько 800 творів світової класики гуманітаристики.

Фінансову підтримку фонд отримує від Фундацій Відкритого Суспільства, а також від міжнародних донорів та окремих українських і зарубіжних організацій і громадян. За час своєї діяльності Міжнародний фонд «Відродження» підтримав 16 647 проектів, до реалізації яких долучилися понад 55 000 активістів та організацій України на суму понад 200 мільйонів доларів США.




«Держава і громадські протести»: Круглий стіл журналу «Філософська думка»


Запрошуємо на Круглий стіл журналу «Філософська думка»

«Держава і громадські протести»

Круглий стіл відбудеться у п'ятницю, 2 лютого,  в приміщенні Інституту філософії НАН України (вул. Трьохсвятительська, 4 – Володимирська гірка, 3-й поверх, зал засідань), початок о 10:30

Учасники та питання для обговорення


Ірина Бекешкіна
Олег Білий
Євген Головаха
Михайло Гончар
Володимир Єрмоленко
Йосиф Зісельс
Олексій Панич
Сергій Пролеєв
Олег Рибачук
Оксана Сироїд – чекаємо на підтвердження
Єгор Соболєв
Ігор Семиволос
Михайло Свистович
Володимир Фесенко
Михайло Чепига -
чекаємо на підтвердження
Ярослав Юрчишин


·                       Громадській протест в умовах демократії та свободи зібрань
·                       Соціологія, політологія, культурологія протесту
·                       Цінності і протест. Справедливість як питання протесту
·                       Протест як продовження революції. Політики протесту
·                       Автентичність протесту: спонтанні vs організовані протести
·                       Протест, легітимність влади і дестабілізація державних інституцій
·                       Протест як відкриття можливостей демократії
·                       Протест і раціональність, критичне мислення і масові упередження
·                       Етика протесту
·                       Антипротести
·                       Громадський протест в умовах зовнішньої агресії


Модератор: Євген Бистрицький